Чистий Четвер

    Сьогодні ми святкуємо Чистий Четвер. Цей день, найналежнішим чином стосується як прикладу служіння, який показує наш Господь так і Його Заповіді любити один одного так, як Він полюбив нас (Івана 13:14). І все ж таки, ми не повинні забувати про Заповідь, яка дана нам у Словах нашого Господа: "Робіть це на спомин про Мене". Цей день, зі згадуванням про запровадження Господньої Вечері, вирізняється з-поміж решти днів Святого Тижня, як день святкової радості.

Молитва на Чистий Четвер:

   Господи!  В чудесному Таїнстві Святої Вечері Ти залишив нам спомин про Твої страждання. Дай, аби ми так приймали священну таємницю Твоїх тіла та крові, аби весь час у нас могли виявлятись плоди Твого викуплення; бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Мати Слово Боже під рукою щодня

    Мусимо зауважити, що ми, християни, повинні цього хліба[1] отримувати багато й подостатком. Ми повинні бути настільки добре навченими в Божому Слові і бути настільки в ньому вправними, щоб мати його під рукою щодня у всіх випробуваннях і, щоб ми могли зміцнювати себе та інших.

Мартін Лютер

---

[1] Хліб - Слово Боже.

Чотири риси американського християнства

        Американське християнство має чимало сили. До Біблії воно часто ставиться серйозно. Воно радісно очікує на повернення Господа Ісуса. Воно прагне зробити світ кращим. Але в підсумку американське християнство  і його вчення часто від Писання відходить. Воно розбавляє Господні Заповіді і плутає Божі обітниці, що призводить до повного замішання в церквах і того, що християни не мають тієї повної втіхи, яку для них має Ісус….

Під «американським християнством» я маю на увазі декілька широких богословських трендів, які проникають в Американську Церкву, незважаючи на конфесії і так або інакше відвертають увагу від Ісуса та Його слів утіхи і життя.

Американське християнство – це збірка богословських трендів, які хоча й визначають певні церковні спільноти, зачіпають їх усіх. Чотирма рисами американського християнства є рівайвілізм, пієтизм, містицизм і ентузіазм. Рівайвілізм навчає, що християнське життя починається з особистого рішення прийняти Христа. Пієтизм навчає, що християнське життя головним чином позначається зростанням у добрих ділах.  Містицизм навчає, що ми можемо мати прямий, неопосередкований доступ до Бога. Ентузіазм навчає, що духовне життя трапляється всередині нас.

Деякі з цих трендів мають більший вплив у певних місцях. Але разом ці риси описують богословський ландшафт американського християнства. Вони формують серця і розум американських християн.

 Браєн Вольфмюллер

Цар гряде: проповідь на Вербну неділю

                    ЦАР ГРЯДЕ!

  (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

      Радій вельми, о дочко Сіону, веселись, дочко Єрусалиму! Ось Цар твій до тебе гряде, справедливий і повний спасіння, покірний, і їде на ослі, і на молодім віслюкові, сині ослиці. І вигублю Я колесниці з Єфрема, і коня з Єрусалиму, і військовий лук знищений буде. І народам Він мир сповістить, а Його панування від моря до моря, і від Ріки аж до кінців землі. Також ти, за кров заповіту твого Я пустив твоїх в'язнів із ями, в якій немає води.  До твердині верніться, о в'язні надії! І сьогодні звіщаю: Подвійно тобі поверну! (Захарії 9:9-12). 

Сам Господь миру нехай завжди дасть вам мир усяким способом (2 Сол. 3:16). Амінь. 

      Любі брати і сестри, якби Юдея була вільна за днів земного життя Христа і якби вона була, скажімо, демократичною республікою і якби вибори проводились у Вербну неділю, то хто виграв би вибори, принаймні у Єрусалимі? Слова, які ми чули сьогодні з Євангелія, свідчать на користь Ісуса Христа. Він був би переможцем. Єрусалим проголосував би за Христа! Це змушені були визнати навіть ті, хто Христа ненавидів, фарисеї. «Фарисеї тоді між собою казали: «Ви бачите, що нічого не вдієте: ось пішов увесь світ услід за Ним!» 

      І підстави для торжества в народу були! Відколи Ісус почав проповідувати в Юдеї про грядуще Царство Боже, Він підтверджував Свої слова чудами. Всі чуда Христові свідчили, що Він – Месія, Спаситель і обіцяний Богом Цар Ізраїлю. Останнє чудо Христа, про яке чув весь Єрусалим, бо те чудо відбулось у Віфанії, неподалік від столиці – воскресіння із мертвих Лазаря. 

       Його тіло вже почало розкладатись, але Ісус воскресив Лазаря з мертвих!  Ісус – Месія і давно обіцяний Син Давидів. Маса народу в цьому сумнівів не мала. І ось настала неділя, коли Ісус мав увійти до Єрусалиму.  Про Ісуса говорили. Про Ісуса знали. На Ісуса чекали, і на Ісуса покладали надію. І коли той день настав, то виконалось пророцтво із Захарії, який, будучи ведений Духом Святим, дуже чітко описував Христа-Спасителя. 

      Звертаючись до віруючих, Господь Святий Дух, обіцяв, що вони побачать Свого Спасителя і Царя, Який буде входити в Єрусалим в дуже особливий спосіб. Він не буде їхати на баскому скакуні, з мечем при боці і зодягнутий в кольчугу. Ні, Він – «покірний, і їде на ослі, і на молодім віслюкові, сині ослиці». Саме таким Царем кличе доньку Сіонську, тобто віруючий Єрусалим, радіти пророк Захарія. 

      Радій, донько Сіонська!  Радій, Церкво Старого Заповіту! Бо ось до тебе гряде твій Цар. Він не такий, як мирські царі і тим більше не такий, як представники окупаційної влади.  Вони сповнені несправедливості, бо ти для них нерідна. Вони з тебе знущаються, визискують тебе і тобі ніколи не бачити з ним правосуддя і справедливості. 

      Але до тебе гряде твій істинний Цар. Він – справедливий. В Ньому немає ні краплинка зла. Він любить тебе, бо Він – твій Цар. І хоча Він – істинний Бог, Він – плоть від плоті Твоєї, бо ж Він – також Син Давидів. Він любить тебе і Він повний спасіння. Твоя країна була зруйнована, ти зазнала неволі, донько Сіонська, Церкво Божа, але Він тобі дасть спасіння. 

      Коли Божий Син тієї найпершої Вербної неділі входив до Єрусалиму, то народ вітав Його як Сина Давидового, саме того Царя, про Якого пророкував Захарія. Народ хотів Царя справедливого, повного спасіння і покірного.  Ісус був саме таким Царем. Обіцяне Господом стало реальністю. 

      Проте очікування народу були інші. Вони мріяли про земне царство. Адже, коли вони слухали дальші слова Захарії: «І вигублю Я колесниці з Єфрема, і коня з Єрусалиму, і військовий лук знищений буде. І народам Він мир сповістить, а Його панування від моря до моря, і від Ріки аж до кінців землі», то думали про мир і процвітання в їхньому земному Єрусалимі, який був відбудований з руїн після вавилонської неволі. 

      Коли Господь утішав їх тим, що будуть вигублені колесниці, і коні, і знищений буде меч, то вони думали, що грядущий Цар розправиться з їхніми окупантами. І що ані Рим, ані будь-яка інша ворожа столиця вже не буде загрожувати їхньому рідному Єрусалимові, бо всі вони перестануть існувати, як держави і як будь-яка загроза для їхнього народу. 

      Адже війни вже не буде. Мир буде для всіх народів на землі, а влада Царя простягнеться від Єрусалиму до самого краю землі. Для них це означало відновлення Царства Ізраїлю у кордонах про які вони могли лише мріяти. Це ж вони були тими в’язнями надії, яких закликав Господь вернутись до твердині, тобто до Сіону, до Єрусалиму. 

      Їх не турбував той парадокс, що Цар ішов покірний, а Рим був могутнім, зухвалим і кривавим. Їх це зовсім не турбувало, бо їхній Цар був повний спасіння. А історія Ізраїлю свідчила, що коли Бог воював за них, то не обов’язково навіть було братися за меча і лука. Ісус Христос, Який входив до Єрусалиму одним Своїм Словом міг зруйнувати усіх ворогів і захистити Свій народ. 

      Якби в Єрусалимі тієї найпершої Вербної неділі проводились вибори, то Ісус Христос став би їхнім вибраним Царем. Вони вибрали б тоді Його Собі на Царя. Але через чотири дні після цього славного входу Христа в Єрусалим, коли їм Римська влада організує справжні вибори, вони Христа Царем не виберуть. Вони кричатимуть, що у них немає царя крім римського кесаря. А натомість виберуть собі Варраву. «А той за повстання одне, яке сталося в місті, і за вбивство посаджений був до в'язниці» (Лк. 23:19). 

      Вони відреклися від Христа, бо Він не виправдав їхніх сподівань. Як і не можемо Христа вибрати ми, не будучи перше вибрані Христом і покликані до віри в Христа Святим Духом через Євангеліє. Наша грішна плоть воліє обирати Варраву. Або Варраву, який маскується під Христа. Нам хочеться змін тут і зараз. Грішна плоть хоче змін довкола себе, тим більше не хоче хреста і смерті. 

      Якби ми спитались у нашої плоті, якого саме Христа вона хотіла б мати і вітати у Києві, то я впевнений, що бажання нашої плоті мало відрізнялася б від бажання плоті тих, хто мешкав у Єрусалимі. Проте Господь Святий Дух сьогодні вказує нам на Христа не завойовника, а Христа на ослику, Христа покірного і водночас Христа, повного спасіння. 

      Ось таким Христом-Царем кличе Бог радіти Сіонську доньку – Своїх віруючих людей, Свою Церкву. Бо Христос, звісно міг би Своїм Словом зруйнувати в мить і Рим, і Москву, і всі їхні армії. Проте Божу справедливість можна було задовольнити лише заплатою за гріх. А заплата за гріх, навіть найменший, завжди залишається незмінно високою – смерть. 

      Цар, Який гряде в Єрусалим – справедливий. Він іде, аби виконати справедливість і задовольнити Божу справедливість. А Божа справедливість вимагала жертви – жертви святої і досконалої. Цар, Який любить Свій народ, Цар над царями і Пан над панами, істинний Бог, Який стався людиною, святою, невинною і безгрішною, гряде, аби вчинити найвищу справедливість – віддати Себе Самого у повну і досконалу жертву за всі гріхи людства – за всі ваші гріхи і за всі мої гріхи. 

      Він – повний спасіння, бо те, що Ісус здійснив на хресті, несе спасіння усім без винятку людям. І для цього Цар Сіонської доньки став покірним. Упокорився істинний Бог, аби на Собі зазнати повноту Божої справедливості за наші гріхи і здобути прощення гріхів, і спасіння для кожного з нас.     

      Про це звіщає чудово Апостол Павло, що Ісус Христос: «Бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної... Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім'я, що вище над кожне ім'я» (Фил. 2:6-9). 

      Коли на виборах у преторії стояв закривавлений Ісус, люди не побачили Бога у Його стражданнях і пониженні – Бога-Царя, Який ішов, аби пролити Свою кров за народ. Натомість  вони вибрали розбійника, який був готовий проливати їхню, людську кров. Вони думали, що так здобудуть довго омріяну свободу, а здобули лише прокляття на себе і повну руїну своєї країни, і храму, і столиці. 

      Пророк Захарія промовляв істину, якої юдеї не могли збагнути сповна, радіючи одного дня приходом Христа і палаючи гнівом до Сина Божого іншого дня. Донька Сіонська має радіти своїм Царем, Який приходить у покорі, бо саме так Він здобуває спасіння – через Голгофський хрест. Сьогодні так само – радій донько Сіонська, радій Церкво, бо Цар твій до тебе й сьогодні гряде в покорі, але Він приходить, сповнений спасіння.

       Бо хоча Він промовляє словами нашої людської мови зі сторінок звичайної, на перший погляд Біблії, навіть якщо вона має заломлені краї обкладинки і затерті від частого використання сторінки, - слова Його несуть прощення гріхів, виправдання усім, хто вірує в Христа, спасіння і вічне життя.

       А коли ми дивимось на престол і бачимо там звичайний хліб і вино, то не забуваймо, що Святий Дух кличе нас радіти таким покірним приходом до нас Христа, коли ми у хлібові та вині причащаємось Його істинними тілом і кров’ю, які повні спасіння, грядущого воскресіння і вічного життя.  Цар Христос і далі приходить до нас в покорі. 

      Але як же з іншою частиною пророцтва Захарії про мир і про руйнування усіх ворожих сил аж до кінців землі? Пам’ятаймо, що найбільша наша проблема – гріх, а ворог наш – диявол і його військо. Христове розп’яття, смерть і воскресіння, Євангеліє, яке проповідується вже по всьому світі є ознаками наближення того дня, коли Христос прийде вже не в покорі, а повернеться у славі. 

      Очікуючи на повернення Христа-Царя у славі ми, будучи істинною донькою Сіонською – Церквою Христовою, щодня радіємо Його покірному приходу до нас у проповідуваному Слові, у Святому Причасті, отримуючи спасіння, прощення гріхів і виправдання, здобуті для нас на хресті Голгофи і в перемозі Христового воскресіння, і молячись, як і молилась рання Церква про повернення Христа у славі: «Прийди, Господи Ісусе!» Амінь. 

            Мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі (Фил. 4:7). Амінь.

Протест Лютера проти синтезу мудрості світу і мудрості божественної

      Схоластична ідея про синтез між об’явленням і розумом виявилась фатальною… У жодному разі богослов’я  не сміє прагнути синтезу між людською мудрістю і мудрістю божественною. Ця одвічна спроба залити дурість хреста мудрістю світу – навіть там, де ця мудрість сама по собі доволі легітимна, наприклад, природне знання про Бога і Його закон (Римлян 1, 2) була саме тим, проти чого Лютер так палко протестував у його богослов’ї хреста. Те, що Лютер має на увазі стає дуже чітким в його власному поясненні його двадцять першої тези у Гайдельберзькому Диспуті (1518 р.): «Богослов’я слави називає зло добром, а добро – злом. Богослов’я хреста називає все тим, чим воно насправді є»:

«Це – зрозуміло: хто не знає Христа, той не знає Бога, схованого в стражданні. Через це він віддає перевагу ділам над стражданням, славі над хрестом, силі над слабкістю, мудрості над глупством, і загалом – добру над злом. Це ті люди, яких апостол називає «ворогами хреста Христового» (Фил. 3:18), бо вони ненавидять хрест і страждання, а люблять діла і славу діл. Таким чином вони називають добро хреста злом, а зло діла – добром. Як вже було сказано, Бога можна знайти лише в стражданні і в хресті. Через це друзі хреста кажуть, що хрест – добрий, а діла – злі, бо через хрест діла усуваються з трону, а старий Адам, який особливо розбудовується ділами, розпинається. Не може такого бути, щоб людина не надималась своїми добрими ділами, хіба що вона буде здута і зруйнована стражданнями і злом, допоки не пізнає, що вона – марна і, що діла – не її, а Божі»[1].

Лютер далекий від того, щоб відкидати природне знання, закон чи смертність. Суть сказаного ним полягає в тому, що поза хрестом ці реалії спотворюються у замінники Христа: «Втім та мудрість сама по собі не є злом, ані слід уникати закону, проте без богослов’я хреста людина зловживає найкращим у найгірший спосіб» (Теза 24).[2]

Сучасне богослов’я, будучи далеким від зречення схоластики, приймає все це у радикалізовній формі.

 Курт Маркварт

---

[1] Твори Лютера, Американське видання, т. 31, с. 53.

[2] Твори Лютера, Американське видання, т. 31, с. 55.

Розуміти Америку (ІІ): Сильна, церковна традиція

     Якісь окремі події та люди піддаються критиці, а церква - ніколи. Це демонструється високою повагою до пастирської посади. Це демонструється повними церквами. Найбільш вражаючий досвід, який може мати німецький пастир, який зазвичай неділя за неділею проповідує в порожній церкві, є тоді, коли він бачить ці малі громади (які в середньому мають не більше п'яти сотень дорослих) з їхньою вражаючою відвідуваністю, їхньою готовністю давати пожертви, їхньою активною співпрацею з іншими членами громади. 

     Зрозуміло, що це жодним чином не було наслідком діяльності кліру. Бо можна бачити повні церкви й там, де пастир або можливо, не зовсім вчений чоловік або й недосвідчений студент, проповідує двічі в неділю у спосіб, який серед нас не задовольнить ні одну громаду. З колоніальних часів в Америці була сильна церковна традиція, непорушна, наївна церковність. Релігія є частиною життя, частиною існування нації, цивілізації. Мир між Церквою і світською культурою залишається непорушним.

Герман Зассе

День Св. Євангеліста Марка

   Сьогодні ми згадуємо Св. Євангеліста Марка і дякуємо за Нього Господу. Церковний отець Папій (прибл. 140 р. по Р. Х.) свідчить, що Cв. Марко був близьким другом Апостола Петра, від якого він одержав переказ про все, що наш Господь говорив і робив. Ці перекази були радше натхненними Святим Духом проповідями Апостола Петра. Св. Марко надзвичайно точно (під проводом Господа Святого Духа) весь цей матеріал записав, аби ми сьогодні мали Євангеліє від Cв. Марка – просту, стислу, неприкрашену і водночас живу і непомильну оповідь про Христа, у якій наголос робиться більше на ділах Христових, а не на Його словах. 

Молитва на День Св. Євангеліста Марка:

Всемогутній Боже!  Так само, як Ти збагатив Церкву Твою дорогоцінним Євангелієм, проголошеним Св. Євангелістом Марком, подай, аби ми вірували Твоїй Добрій Новині про спасіння і радісно ходили відповідно до Твого Слова; через Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

На всяку недугу та біду різні слова Божі

 Слова Божі настільки ж різноманітні як і людські недуги та біди. Одне слово треба промовляти малодушному, а інше - твердошийому. Останній має бути шокований, а перший - підбадьорений... Але оскільки належний підбір слів Божих, як і дієвість їхня - не в силі людській, а в Богові, то ми повинні просити Бога, аби Він Сам вибирав для нас святі слова і, щоб вони давались нам або Ним безпосередньо або через іншу людську істоту.

Мартін Лютер

Схоластику атакують з протилежних причин

      Хоча Лютер і нео-лютерани атакують схоластику, роблять це вони з протилежних причин. Для Лютера схоластика є недостатньо догматичною, а для модерністів - надто догматичною. Тож зовсім помилково вважати Лютера покровителем сучасних критиків схоластики. Їм радше слід апелювати до Еразма. Його догматична поміркованість, якщо не казати "скептицизм" та його широкоцерковна інклюзивність і піклування про зовнішній, церковно-політичний спокій позначають Еразма, як прототип сучасного екуменічного церковництва. Лютер бачив, що ці властивості богослов'я Еразма були пов'язані з його неправильним розумінням Христа радше як етичного авторитета, аніж Спасителя людства, і для Лютера це було, звісно, огидним. У Застільних Бесідах Лютер зайшов настільки далеко, що назвав Еразма найбільшим ворогом Христа за тисячу років (тобто від часу Магомета) і зробив такий коментар: "Еразм Роттердамський вважає християнську релігію за комедію або трагедію, яка включає те, чого ніколи не було, але було вигадано для вдосконалення людської моралі". Катехізис Еразма Лютер критикує за те, що той нічому не може навчити, а служить лише для того, щоб збентежувати сумління молоді і викликати в неї сумніви.

Курт Маркварт   

Сидіти чи служити: проповідь на 5-у неділю Великого посту

                         СИДІТИ ЧИ СЛУЖИТИ

(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

       Були ж у дорозі вони, простуючи в Єрусалим. А Ісус ішов попереду них, аж дуже вони дивувались, а ті, що йшли вслід за Ним, боялись. І, взявши знов Дванадцятьох, почав їм розповідати, що з Ним статися має: «Оце в Єрусалим ми йдемо, і первосвященикам і книжникам виданий буде Син Людський, і засудять на смерть Його, і поганам Його видадуть, і насміхатися будуть із Нього, і будуть плювати на Нього, і будуть Його бичувати, і вб'ють, але третього дня Він воскресне!» І підходять до Нього Яків та Іван, сини Зеведеєві, та й кажуть Йому: «Учителю, ми хочемо, щоб Ти зробив нам, про що будемо просити Тебе». А Він їх поспитав: «Чого ж хочете, щоб Я вам зробив?» Вони ж відказали Йому: «Дай нам, щоб у славі Твоїй ми сиділи праворуч від Тебе один, і ліворуч один!» А Ісус відказав їм: «Не знаєте, чого просите. Чи ж можете ви пити чашу, що Я її п'ю, і христитися хрищенням, що Я ним хрищуся?» Вони відказали Йому: «Можемо». А Ісус їм сказав: «Чашу, що Я її п'ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся. А сидіти праворуч Мене та ліворуч не Моє це давати, а кому уготовано». Як почули ж це Десятеро, то обурились на Якова та на Івана. А Ісус їх покликав, і промовив до них: «Ви знаєте, що ті, що вважають себе за князів у народів, панують над ними, а їхні вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, але хто з вас великим бути хоче, нехай буде він вам за слугу. А хто з вас бути першим бажає, – нехай буде всім за раба. Бо Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох» (Євангеліє від Св. Марка 10:32-45). 

Сам Господь миру нехай завжди дасть вам мир усяким способом (2 Сол. 3:16). Амінь. 

Любі брати і сестри, коли мова заходить про вибори у демократичній країні, то говорять і про виборчі фонди. Інколи вони не вкладаються навіть у десятизначні числа. На рекламу та рекламні заходи витрачають сотні мільйонів доларів. Чому люди готові витрачати такі величезні гроші на те, щоб переконати інших у тому, що вони достойні їхнього вибору. Чому люди готові витрачати такі величезні кошти і ресурси для того, щоб отримати владу? 

Сьогодні Євангеліє розповідає нам про владу і про користування владою. Наша євангельська оповідь розпочинається на дорозі до Єрусалиму. Єрусалим був столицею колись єдиного і могутнього Ізраїлю, потім Юдеї, а тепер він був столицею лише однієї з багатьох провінцій величезної Римської імперії. Проте для євреїв Єрусалим далі залишався їхньою столицею, особливо столицею духовною, бо ж у Єрусалимі стояв храм. 

До Єрусалиму на свята сходились маси юдеїв, бо таким був Закон, даний Богом. Лише в Єрусалимі можна було принести жертву за гріх і мирну жертву. Колись Давид, ведений Святим Духом, був співав: «Я радів, як казали мені: «Ходімо до дому Господнього!» Ноги наші стояли в воротях Твоїх, Єрусалиме. Єрусалиме, збудований ти як те місто, що злучене разом, куди сходять племена, племена Господні, щоб свідчити Ізраїлеві, щоб Іменню Господньому дякувати!» (Пс. 121:1-4). 

Але чому не раділи учні, які йшли за Ісусом до Єрусалиму? Чому вони мали протилежні почуття? Чому вони не лише дивувались Ісусовій рішучості, але й боялись?  Вони бачили, чим став Єрусалим. Це більше не був Єрусалим царя Давида. Це навіть не був більше Єрусалим за днів Неемії, який був відбудовував Єрусалим після Вавилонської неволі. В Єрусалимі щось радикально помінялось.

І та зміна була не лише викликана римською окупацією. Вона була викликана чимось набагато гіршим. Вона була викликана відступництвом первосвящеників. Храм перетворився на торговий дім і печеру розбійників. Там, де мало лунати Боже Слово, приноситись жертви Господу відбувалась торгівля і знущання над віруючими. 

Сина Божого, Який робив усе, аби храм був домом  Його Отця і молитви, служителі храму ненавиділи і разом із фарисеями хотіли Христа убити. Іти до Єрусалиму з Христом було страшно. Та й Господь не додавав оптимізму Своїм учням, коли пророкував про те, що саме в Єрусалимі відбудеться. 

 Ми ці слова чули вже раніше: «Оце в Єрусалим ми йдемо, і первосвященикам і книжникам виданий буде Син Людський, і засудять на смерть Його, і поганам Його видадуть, і насміхатися будуть із Нього, і будуть плювати на Нього, і будуть Його бичувати, і вб'ють, але третього дня Він воскресне!» Ми пам’ятаємо, що Петро звернув більшу увагу на муки, страждання і смерть Христа і, ставши речником сатани, він став відмовляти Христа іти на хресну смерть. 

А сьогодні ми бачимо реакцію Івана та Якова. Вони звертають увагу на грядуще воскресіння Христа. Воскресіння і перспектива всього, що буде після воскресіння, захоплює їх, тож вони підходять до Христа із своїм бажанням, яке криється у їхній грішній плоті.  Вони не одразу заявляють про своє бажання. Перше вони хотіли би почути згоду Сина Божого. Однак Ісус запитує про їхнє бажання: «Чого ж хочете, щоб Я вам зробив?» 

Їхня відповідь вражає: ««Дай нам, щоб у славі Твоїй ми сиділи праворуч від Тебе один, і ліворуч один!» Вони хочуть мати владу! І то не просто владу, адже на владу сподівались усі Апостоли. Вони хотіли мати владу лише дещо нижчу від Христа і над усіма іншими Апостолами. Вони хотіли мати владу, аби сидіти! Їм влада потрібна була для того, щоб керувати і панувати над іншими людьми і навіть над своїми братами у служінні. 

Вони так нічого й не зрозуміли про місію Христа і свою місію. Вони так і не зрозуміли природи Божого Царства і Церкви Христової. Христос їм докоряє, говорячи про особливості Його сходження на престол і царювання. Всьому цьому передує Його хрищення і Його чаша. Схоже, наші Апостоли Іван і Яків, воліли радше думати про Таїнства, а не про те, що насправді Ісус мав під словами хрищення і чаша, коли Він промовляв до цих двох амбітних політиків. 

Навряд чи вони розуміли, що мова йде про хрест, страждання і смерть. Їхню увагу заполонила перспектива скорого відновлення  Царства Ізраїлю і їхнє власне владарювання у тому відновленому царстві. Через це вони, як і багато сучасних політиків погоджуються на всі умови, аби лишень здобути настільки бажану владу і панування. Що ж, вони будуть нести свої хрести і питимуть свою чашу страждань. 

Проте від амбіцій до панування доведеться відмовитись.  «А сидіти праворуч Мене та ліворуч не Моє це давати, а кому уготовано»,  – відповідає на їхнє прохання про владу Ісус. Іван та Яків, як і Петро раніше, не розуміли Христа. Все стане на свої місця після того, як на них зійде Святий Дух. А до того часу не лише вони хотіли панувати над світом і над своїми братами. 

«Як почули ж це Десятеро, то обурились на Якова та на Івана», – чуємо ми далі. Вони всі були не проти панувати і над світом, і один над одним! Сатана не хотів, аби Ісус ішов на хрест, щоб викупити світ від гріха. А плоть хотіла дуже панувати над усіма після воскресіння Христа! Тож Господь пояснює учням сутність влади у Царстві Божому і не тільки. 

Син Божий каже їм і нам: «Ви знаєте, що ті, що вважають себе за князів у народів, панують над ними, а їхні вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, але хто з вас великим бути хоче, нехай буде він вам за слугу. А хто з вас бути першим бажає, – нехай буде всім за раба». Це у грішному світі – у світі, який лежить у злі, люди витрачають масу коштів, аби отримати владу часто для панування над іншими. 

Але між дітьми Божими все не так. Велич тут залежить від служіння. Хочеш бути великим – служи всім своїм братам і сестрам! Служи на тому місці, куди тебе покликав і поставив Бог. Не перебирай людьми, як перебирає дітками сорока в українській скоромовці, але маєш бути слугою усім людям.  А першість взагалі належить тому, хто є всім за раба. Ось для чого дається влада Божим дітям. 

Бо джерелом усякої влади, як і всякого іншого добра є Бог. І що Він із владою робить? Господь пояснює: «Бо Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох». Сам Бог стався людиною, аби не панувати над нами, а послужити нам і то як послужити! Святий Ісус Христос прожив святе життя у служінні всім людям довкола Нього. 

Там, де ми проявляли себелюбство Ісус виявляв святу любов до всіх ближніх. Де ми були егоїстичні Ісус дбав про добро усіх. І найголовніше – Він віддав за усіх людей на світі і за всіх нас Своє святе життя. Він забрав на Себе усі до одного наші гріхи.  Сина Божого засудили на смерть за фальшивими обвинуваченнями, видали в руки римлян, знущались із Нього, зневажали Його і мучили Його, а в кінці розіпнули на хресті. 

Там Він зазнав невимовних мук за гріхи цілого світу – усіх без винятку людей. На хресті Своєю святою і невинною кров’ю Він обмив усі наші гріхи та провини. І на хресті Він віддав Свою душу, Своє святе і невинне життя за усіх нас. Ось як Він нам послужив! Ось як Бог Син скористався Своєю верховною владою – Він помер за нас, аби усі наші гріхи були в Його Ім’я прошені. 

            Ісуса смерть утримати не змогла, бо Він є Сам Життя. На третій день Він воскрес із мертвих, аби кожен, хто вірує в Нього, теж мав перемогу над смертю і вічне життя у Божому Царстві. Він вознісся на небеса і царює, далі служачи нам і дбаючи про кожного із нас, любі брати і сестри. Власне кажучи, Він дає владу усім людям, аби й вони теж служили своїм ближнім. Хто ж маючи владу, панує над іншими людьми, а не служить, той не знає Бога і Христа. 

            «Ich dien (Іхь ді:н)», – такі слова німецькою мовою є гаслом Принца Вельського, наступника королівського трону Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії. Ці слова означають «Служу». Не «паную», не «царюю», а саме «служу». Ці слова можуть вказувати на династійну традицію лютеранських монархів саме служити і Богові, і народові – традицію, яка має походження у Христа, Який є джерелом усякої влади. Будьмо великими, любі брати і сестри! Будьмо першими! 

А це означає: не сидімо, а служімо. Служімо один одному і всьому українському народові, як і Христос послужив усім нам і цілому людству. Будьмо рабами для наших ближніх у служінні доброму та розбудові Церкви, нашого рідного краю і всього християнського світу. В Ім’я нашого Царя-Христа, Який послужив нам і служить далі. Амінь. 

Мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі (Фил. 4:7). Амінь. 

День Св. Йоганна Буґенгаґена, пастиря і реформатора

 Сьогодні ми згадуємо Св. Йоганна Буґенгаґена (1485-1558), пастиря і реформатора та дякуємо за нього Господу. Йоганн Буґенгаґен народився у Померанії ( на півночі Німеччини) і завдяки Мартіну Лютеру був 1523 року призначений пастирем Віттенберґу. Отець Йоганн служив пастирем і сповідником Лютера. Він також допоміг здійснити один із перекладів Нового Заповіту та написав коментарі на Псалтир. Превелебний Буґенгаґен працював над облаштуванням Церкви на півночі Німеччини та Данії. У Данії він коронував короля й королеву, а також висвятив сімох чоловіків до єпископського служіння. [Використане джерело: "Commemorations Biographies," Lutheran Service Book, LCMS Commission on Worship].

Молитва на День Св. Йоганна Буґенгаґена, пастиря і реформатора:

Господи Церкви! Пастирю Добрий! Прийми нашу подяку за отця Йоганна Буґенгаґена, пастиря і сповідника доктора Мартіна Лютера та реформатора Церкви Данії. Благослови наші парафії вірними проповідниками та сповідниками, аби люди Твої зажди мали втіху, а Церква завжди перебувала у Твоїй істині. Заради Христа. Амінь.

Розуміти Америку: "Ми - Богобоязливий народ" (І)

   Коли Кальвін Кулідж став Президентом[1], то він доєднався до Конгрегаціоналістської Церкви, церкви отців-пілігримів. У великі свята він одягає високого капелюха і, йдучи до церкви, проходить повз фотографів і кінорепортерів. Коли конгрегаціоналісти проводили свій великий Синод у Вашингтоні, йому надали почесне місце membrum praecipuum («визначний член»), і він промовив адрес про значення релігії для підтримки доброго уряду. У власних промовах він радісно проголошує бажання про те, щоб і в культурі, і серед народу зберігалась релігія… Це все роблять щиро і з добрими намірами урядовці, і це сприймається доволі серйозно публікою. «Ми – Богобоязливий народ» – ця заява з послання Президента на День Подяки – віросповідання американця. Воно лине із сердець народу… Якщо його розуміти таким чином: «Ми – церковні люди», то воно цілком відповідає правді.

Герман Зассе

---

[1] Кальвін Кулідж – 30-ий Президент США.

Милість Божа - єдине джерело людської втіхи

Апостол навчає, що людина буде виправдана перед Богом винятково з причини її віри та уповання на Бога, а не через її власні діла. Милість Божа є єдиним джерелом її втіхи та упевненості (Римлян 1; Галатів 3). 

Мартін Лютер

Мінімальні вимоги богословської порядності

 Слід чітко ідентифікувати головний виклик: або навчайте лютеранській доктрині або перестаньте використовувати назву "Лютеранська". Людям не можна дозволяти безкарно, тобто без ефективного заперечення, говорити, що вони приймають владу Біблії, коли насправді вони вважають її за попурі суперечливих теологій; заявляти, що вони підписуються під Віросповіданнями, коли вони захищають спільноту вівтаря з римськими сакраменталістами або реформатськими сакраментаріанами; сповідувати вірність Символам віри і водночас зневажати свою Христологію як мішанину гебрейських поглядів і грецької філософії. Це - мінімальні вимоги богословської порядності серед лютеран. Якщо на цьому не наполягти, якщо відкрито не виявляти єресі, двозначності та шахрайства та не чинити їм опір, то й до Нареченої Христової, смиренно схованої і всередині американського лютеранства, все більше ставитимуться як до іграшки маніпуляторів з Медісон Авеню. Бо де загниває богослов'я, там порожнечу ніби потоком заповнює шалений активізм.

Курт Маркварт